Притча про дружбу
По довгій
виснажливій дорозі йшли людина та собака. Йшли вони собі, йшли. Людина знесилилася, собака теж втомився.
Раптом перед ними
– оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюркіт струмка,
словом, відпочинок.
– Що це таке? – запитав мандрівник у вартового.– Це рай. Ти вже вмер і тепер можеш ввійти та відпочити по-справжньому.
– А є там вода?
– Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни…
– А поїсти дадуть?
– Усе, що захочеш.
– Але зі мною мій пес.
– Шкода, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.
Мандрівник засмутився, бо дуже був спраглий до води, та оскільки був не сам, вирішив йти далі.
Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
– Я хочу пити – попросив мандрівник.
– Заходь, у дворі є криниця. – А поїсти?
– Можу почастувати тебе вечерею.
– А собаці?
– Знайдеться кісточка.
– А що це за місце?
– Це рай.
– Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там.
– Бреше він. Там пекло.
– Як же ви це терпите?
– Це нам дуже корисно.
До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
За матеріалами http://www.tutkatamka.com.ua/
